Путівник по місту
Ім'я місту Миколаєву було надано 27 серпня 1789 р. в пам'ять про взяття в 1788 році російськими військами турецької фортеці Очаків у день святого Миколая, покровителя моряків.
І відразу місту судилося стати великим промисловим центром і центром суднобудування. Вже через 9 місяців був спущений на воду чудовий корабель «Святий Миколай», а місце його споруди - Адміралтейство прийнято називати місцем заснування міста. Сьогодні це територія заводу імені 61 комунара.
Ім'я Миколаїв - було надано новому місту-верфі Г.О. Потьомкіна, в якому за документами було тільки 26 дворів і жителів: 105 чоловіків і 42 жінки, цікаво, що м. Миколаїв називають містом наречених, кораблів, чорних ночей і білих акацій. За легендою, коли цей населений пункт - верф тільки закладали, то населення було переважно чоловічим. І щоб налагодити сімейне життя сюди по неділях з'їжджалися наречені з навколишніх містечок і сіл. На площі вишиковувалося дві шеренги: женихів і наречених. За командою священика вони нібито зближувалися, і, яка дівчина виявиться навпроти, на тій і потрібно було одружитися. Вінчали всіх одразу на площі.
Будувалось місто за чітким планом - з прямими вулицями і кварталами, складеним російським архітектором Іваном Старовим, сьогоднішні рівні, як стріла вулиці, чіткі квадрати кварталів в історичному центрі міста - це втілений у життя план талановитого архітектора, який увійшов в історію Миколаєва, яку продовжили наші сучасники. Близько ста років у Миколаєві була штаб-квартира Чорноморського флоту. Тут побували великі адмірали і флотоводці: Ушаков, Нахімов, Корнілов, Беллінсгаузен, Лазарєв. Саме Ушаков привіз до Миколаєва акації, що стали нині символом міста.
Молоде місто Миколаїв зростало і розвивалося швидкими темпами, мало міст в історії так швидко забудовувались. І вже через 2 роки, в 1792 році, в Миколаєві вже були збудовані 1 церква, 100 казарм, 13 магазинів, 158 кам'яних будинків, 61 землянка, 209 мазанок, 149 крамниць, нараховувалося 1566 жителів і 1734 тимчасових робочих.
За історичними даними, в листопаді 1791 на верфі заклали найбільший на Чорноморському флоті 90-гарматний корабель "Святий Павло", який був спущений на воду в серпні 1794. "Святий Павло", як кращий корабель флоту, став флагманським кораблем адмірала Ф.Ф. Ушакова.
До сторіччя заснування Миколаєва його населення вже виросло до 70 тисяч. В основному це були майстрові верфей, ремісники. Корабели Миколаєва найчастіше селилися на вулицях з відповідними їх професіям назвами - Ковальська, Котельня, Інженерна. А морські чини та інші службовці - на вулицях Адміральській, Артилерійській, Великій Морській, Малій Морській, Наваринській.
Йшли роки, вітрильний флот застарівав і відходив в історію. Йому на зміну прийшли кораблі з паровими двигунами. У Миколаєві стали будуватися нові верфі, зводилися промислові підприємства. Місто розширювало межі - до складу міста включались ближні селища, що дозволяло залучити в місто більшу кількість робочої сили і розвивати Миколаїв як великий промисловий центр.
Двадцять перше століття для Миколаєва, як і для всієї України, відкрило нову сторінку в житті та історії. Це становлення міста в умовах незалежної України, орієнтування заводів на європейські замовлення, розвиток малого і середнього бізнесу.
Пам'ятки міста:
- Музей суднобудування і флоту
- Миколаївський обласний художній музей ім. Верещагіна
- Музей підпільно-партизанського руху на Миколаївщині
- Старофлотські казарми в Миколаєві
- Свято-Миколаївська соборна церква
- Вірменська апостольська церква Св. Георгія Побідоносця
Кафедральний собор Касперівської ікони Божої Матері
Скульптура Святого Миколая Чудотворця
Парк «Народний сад»
Міський парк культури та відпочинку "Ліски"
«Дикий Сад» - унікальне античне городище
Миколаївський яхт-клуб
Водолікарня доктора Кенігсберга
Миколаївський академічний український театр драми та музичної комедії- Миколаївський художній академічний російський драматичний театр
Кінотеатр Піонер
Варварівський міст
Музей суднобудування і флоту
У минулому штаб Чорноморського флоту в місті Миколаєві. Побудований у 1794 році в стилі класицизму за проектом архітектора Нейолова. З 1978 року в приміщенні знаходиться єдиний в Європі музей суднобудування і флоту. Експозиція музею демонструє розвиток кораблебудування в Причорномор'ї від найдавніших часів і до сучасності. Тут знаходяться близько 100 моделей кораблів XVIII - XX століть. У музеї представлені моделі першого корабля Миколаївської судноверфі - гарматного фрегата "Святий Миколай", відомого гарматного брига "Меркурій", революційного броненосця "Потьомкін", нового авіаносного крейсера "Київ" і багато інших. Тут представлені справжні фрагменти старовинних суден, цікаві навігаційні прилади, дуже рідкісні карти і документи. Перед будівлею музею суднобудування знаходиться велика алея відомих флотоводців.
Адреса: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 4
Телефон: (0512) 37-86-37; 37-85-98
Миколаївський обласний художній музей ім. Верещагіна
Представляє понад 9 тис. творів образотворчого мистецтва. Основу колекції склали 148 картин видатного художника-баталіста Василя Верещагіна, з ініціативи якого в Миколаєві було створено товариство любителів витончених мистецтв. Найяскравіші його роботи відображають хід бойових дій різних воєн, але найбільшу популярність здобула картина "Апофеоз війни" - протест Верещагіна проти всіх війн. Центральне місце в експозиції залу Верещагіна займає "Гімалайська трилогія" (1880-ті роки), що належить індійській серії робіт художника. Так, наприклад, на полотні "Забутий солдат" художник зображує убитого і забутого в горах англійського піхотинця, а також широко відома серія "Лист до матері" (1901), три картини з яких знаходяться в експозиції залу. В експозиції - особисті речі художника, обстановка його майстерні. Представлені роботи В. Тропініна, О. Венеціанова, К. Брюллова, В. Сєрова та ін. Музей Верещагіна розташований в одній з кращих будівель міста, яка є пам'яткою архітектури другої половини ХІХ ст.
Адреса: м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 47
Телефон: (0512) 35-23-67; 35-98-45
Музей підпільно-партизанського руху на Миколаївщині
Музей підпільно-партизанського руху в Миколаєві, створений в 1975 році, в будинку, де жив Герой Радянського Союзу розвідник Віктор Лягін, керівник Миколаївського підпільного центру опору під час ІІ світової війни.
Музей містить багату колекцію документів, фотографій, предметів, які відображають героїчну боротьбу жителів Миколаївської області України проти німецьких окупантів.
Адреса: м. Миколаїв, вул. Лягіна, 5
Телефон: (0512) 35-64-89.
Старофлотські казарми в Миколаєві
Частина комплексу будівель Адміралтейства, який був побудований у середині XIX століття для морського відомства. Будівлі казарм споруджені в 1850 р. за проектом архітектора К. Акройда в стилі класицизму. Приміщення призначалися для матросів флотських екіпажів. У кожній з трьох будівель Старофлотських казарм розміщувалося від 1200 до 2000 осіб. У 1863 р. комплекс був переданий Олександрівській чоловічій гімназії, яка розміщувалася тут до революції. Після ІІ світової війни в західній частині будівлі розмістився будівельний технікум, а два інших перейшли у відання військових.
Музей був створений в 1913 р. на основі кабінету «рідкостей» при штабі Чорноморського флоту, де були зібрані різні знахідки з території Причорномор'я. Вони склали основу колекції, яка зараз налічує понад 160 тис. експонатів. В експозиції, зокрема, представлені предмети, знайдені під час археологічних досліджень Ольвії, інструменти Київської Русі, зброя козацтва та інше.
Адреса: м Миколаїв, вул. Набережна, 29
Телефон: (0512) 37-70-14.
Свято-Миколаївська соборна церква
17 грудня 1789 року, через рік після взяття Очакова, М.Л.Фалєєв проінформував архієпископа Катеринославського, Херсонського і Таврійського Амвросія (Серебренникова) про намір спорудити в Миколаєві храм на честь Святого Миколая Чудотворця. Здійснення цього доброго наміру дуже тісно пов'язане з греками-переселенцями, які відіграли значну роль в економічному і культурному житті міста.
1790 року був закладений дерев'яний Грецький храм на честь Святого Миколая (на розі нинішніх вулиць Пушкінської та Потьомкінської). Він проіснував близько 20 років. Його опис або зображення не збереглися.
Кам'яний Грецький Свято-Нікольський храм (нині – Свято-Нікольський собор) будували з 1803 до 1817 року. Тривале будівництво порівняно невеликого храму пояснюється, перш за все, браком коштів. Храм будували на пожертвування прихожан. Окрім грошей, жертвували будівельні матеріали. Храму були даровані ікони Святого Миколая Чудотворця та Божої Матері. Храм побудований в класичному стилі. З часу освячення (1817 рік) храм ніколи не закривався надовго. Навіть у 20-30 роки двадцятого століття в ньому проводилися богослужіння.
Після створення Миколаївської і Вознесенської єпархій, коли місто Миколаїв став єпархіальним центром, Свято-Нікольському храму був наданий статус собору. Храм був відреставрований, на дзвіниці з'явилися дзвони. У південній частині собору був споруджений бічний вівтар на честь Покриву Пресвятої Богородиці.
Собор внесений до списку архітектурних пам'ятників державного значення.
Адреса: м Миколаїв, вул. Фалєєвська, 4
Телефон: (0512) 37-68-27.
Римсько-католицький костьол Святого Йосипа
Вже через три роки після заснування міста з'явилася офіційно зареєстрована католицька громада, яка вела активне релігійне, культурне, просвітницьке та суспільне життя. Вона стала однією з перших християнських парафій в Миколаєві. У 1794 р. один з державних будинків був переданий католицькій церкві, безперечно, з метою залучення в місто поселенців цього віросповідання, в основному з країн Західної Європи. Цей будинок був перебудований у перший католицький храм Святого Йосипа і освячений 20 травня 1796 року. Він знаходився на місці двору нинішнього костьолу, виходив фасадом на вулицю Молдаванську (нині - Декабристів).
Із 1874 року настоятелем, протягом багатьох років, був священик Никодим Черняхович, який вважав за необхідне будівництво нового храму. 1880 року він отримав дозвіл на початок збору грошей. Будівельні роботи почалися 1891 року. 1893 року будівля була зведена, а 1895 – остаточно завершена. Нова Миколаївська церква була урочисто освячена у вересні 1896 року.
Церква була побудована в еклектичному стилі за проектом Одеського архітектора Владислава Домбровського. У церкві був встановлений новий орган, німецького виробництва, вартістю 100 тисяч рублів.
Парафіяльна школа діяла з часу заснування церкви, тобто з кінця XVIII століття. Кількість віруючих постійно збільшувалася: 1875 року вона складала 2354 чоловіки, а на 1912 рік налічувалося вже 8000 чоловік.
Після революції почалися гоніння і репресії проти католиків, оскільки більшовики нещадно втручалися в справи церкви.
Мізерні архівні матеріали тих літ закінчуються лаконічним рішенням міськвиконкому: «Миколаївський римсько-католицький храм закрити». Рішення ухвалене в жовтні 1935 року.
Отже, в будівлі храму почалося нове, світське життя. Новий власник – міський історико-археологічний музей.
Почалася друга світова війна. Окупанти спершу відкрили храм для богослужінь, а потім закрили його і влаштували в храмі бійню.
Після війни храм знаходився у віданні міськвиконкому. Спочатку воно було передано військово-будівельній організації під клуб, потім – обласному управлінню профтехосвіти під Будинок культури. З метою розміщення чиновницького апарату, в будівлі була проведена «реконструкція». Прекрасне приміщення з унікальною акустикою було перегороджено горизонтальним перекриттям, і на другому поверсі, що утворився, був розміщений великий зал. На баштах, замість хрестів, повісили зірки, на місці вівтаря влаштували сцену. У такому вигляді будівля простояла до часів Перебудови.
У середині 80-их років католики Миколаєва звернулися до властей з проханням про офіційну реєстрацію римсько-католицької общини і повернення храму. І лише 25 листопада 1991 року облвиконком ухвалив рішення про передачу будівлі храму місцевій католицькій общині. 15 лютого 1992 року храм урочисто освятив єпископ Кам’янець-Подільський, отець Ян Ольшанський. Першочерговими задачами були ремонт храму і формування общини. За ці роки розібрали залізобетонне перекриття; були встановлені хрести на дзвіницях, замінений дах, проведено внутрішнє штукатурення, білення, побудований гараж. У місцевих художників замовлені прекрасні скульптури, відреставрували вхідні двері, було встановлено акустичне устаткування.
2005 року настоятелем храму став отець Ярослав Гижицький. Він провів підготовчу роботу для встановлення дзвонів, які були освячені 2006 року о. Юрієм Нагорним, з нагоди 110-річчя храму. Німецькі католики з міста Бохума подарували великий орган. Інструмент вироблений 1950 року фірмою Братів Штокман з м. Верль у Вестфалії. 28 березня 2009 року орган був урочисто освячений єпископом Броніславом Бернацьким.
Адреса: м Миколаїв, вул. Декабристів,32
Телефон: (0512) 47-06-36.
Вірменська апостольська церква Св. Георгія Побідоносця
Вірменський храм імені Святого Георгія - незвичайний храм, замість звичних золотих куполів має дах з черепиці, вікна арочні, вузькі і витягнуті, західна частина будівлі завершується шестиколонною ротондою-дзвіницею, а на цокольному поверсі - просторий зал для зібрань.
Роботи з будівництва вірменської церкви завершені, проект якої виконав миколаївський архітектор, творець дитячого містечка «Казка» та меморіального комплексу героям-ольшанцям Вадим Павлович Попов.
Проектувалася вірменська церква у стилі ранніх християнських храмів. За основу архітектор взяв церкву Святої Ріпеіме, що знаходиться в Ечміадзинському монастирі.
Матеріалом для облицювання церкви став вулканічний туф, привезений з Вірменії. Західна частина будівлі завершується шестиколонною ротондою-дзвінницею.
Цокольний поверх служить для вірменської громади залом для зборів, свят і одночасно трапезної.
Усередині церкви знаходиться купольний зал. Завдяки пристінним пілонам він отримав хрестоподібну форму, освітлений 12-ма арочними вікнами. Коли храм буде готовий остаточно перед вірянами - постане розписаний чудовим фресковим живописом купол.
Адреса: м. Миколаїв, Корабельний район (перегін).
Церква Всіх Святих
Храм Всіх Святих - один з найстаріших храмів міста Миколаєва. Храм є одноповерховою кам'яною будівлею, в плані має вигляд хреста. Над його входом розташована дзвіниця. Місткість храму - 300-500 чоловік.
Церква була закладена за клопотанням Головного командира Чорноморського флоту адмірала І.І. де Траверсе в 1807 році і в 1808 освячена. Будувалася вона на кошти «нижніх чинів Чорноморського відомства, адміралтейських служителів, купців, міщан та різночинців». Крім того, це єдина церква Миколаєва, яка ніколи не закривалася владою. Будівля зберегла свій первинний архітектурний вигляд. Свого часу Храм Всіх Святих був своєрідним релігійним центром, навколо нього формувалася православна община Миколаєва.
1858 року церква була перебудована і розширена, завдячуючи турботам міського голови К.Н. Соболєва – колишнього церковного старости, купця І-ої гільдії. 1876 року, старанням колишнього церковного старости І.П. Бартенєва, за сприяння колишнього головного командира Чорноморського флоту і портів генерал-лейтенанта М. А. Аркаса, церква була обнесена чавунними гратами і встановлений новий дзвін. Того ж року на кошти М. Аркаса в церковній огорожі споруджена двоповерхова каплиця.
Напередодні святкування свого 200-річчя, Храм Всіх Святих був відреставрований, до церкви надійшли нові ікони, а над нею засяяли нові золочені куполи.
Сьогодні велику сторінку в історії краєзнавства займає Миколаївський некрополь. Одна з перших згадок про міське кладовище відноситься до кінця ХVIII століття. На карті 1795 року позначено старе міське кладовище. Воно розташовано на східній околиці військової слободи. Дотепер тут збереглося багато могил з козацькими хрестами.
На міському кладовищі 1881 року споруджена будівля-склеп витонченої архітектури в стилі італійського ренесансу. Тут покояться останки Миколи Миколайовича Аркаса – видатного українського історика, композитора, автора опери «Катерина». 1930 року сюди перенесли останки засновника Миколаєва і верфі на Інгулі бригадира Михайла Леонтійовича Фалєєва (помер 1792 року), на старому цвинтарі знаходиться склеп засновника Харківського університету В. Каразіна.
У жовтні 2001 року в урочистій обстановці відбулося церковне освячення відремонтованої каплиці сімейства Аркасів – одної з видатних пам'яток історії міста Миколаєва.
Недалеко від них знаходиться пам'ятник і могила Олександра Казарського (1797 – 1833), подвиг якого пам'ятають військові моряки і нині.
Біля храму розташовані могили священнослужителів ХVIII – ХІХ століть поховання. На ці могили постійно приносять квіти. Закінчили свій земний шлях і знайшли заспокоєння на території Миколаївського некрополя багато різних людей: багатих і бідних, відомих і невідомих, малоросів і іноземців.
Адреса: м. Миколаїв, вул. Степова, 35
Кафедральний собор Касперівської ікони Божої Матері
Православний собор у Миколаєві, розташований на розі вулиці Садової та проспекту Центральний. Собор відрізняється давньоруськими архітектурними формами, будівництво храму розпочалося в 1904 році за проектом архітектора Федора Еппінгера, будівництво тривало три десятиліття.
У 1908 році відбулося освячення храму в ім'я Касперівської ікони Божої Матері.
У 1934 році будівлю було передано під клуб суднобудівного заводу імені 61 комунара.
Під час Другої світової війни храм був відкритий для богослужіннь, знову закритий у 1949 році.
У 1992 році будівлю храму передано громаді Української православної церкви Київського патріархату. Храм отримав статус кафедрального собору Миколаївської та Богоявленської єпархії.
З 1994 по 2004 рік реконструювалася зовнішня частина собору. До 2010 року було завершено відновлення внутрішніх приміщень.
Адреса: м. Миколаїв, вул. Садова, 12.
Каплиця Святого Миколая
До революції поруч з цим місцем, на перетині вулиць Адміральської та Соборної, знаходився головний храм Миколаєва - величний Адміралтейський собор. Храм Св. Миколая спроектував арх. А. Доморацький. Висота від заснування до хреста - 16 метрів.
Ідея побудувати в честь покровителя міста - Святого Миколая - каплицю належала підприємцю Г. Жильцову. Після зведення стін каплиці подальше будівництво було призупинено через фінансові труднощі підприємця.
У 2007 році інший підприємець Миколаєва - І. Данішевський, отримавши благословення Архієпископа Питирима, продовжив будівництво. Вже не каплиці, а храму - місця, де проводиться богослужіння православної церкви - Божественна Літургія. Відповідно до нового архітектурного плану, дві раніше збудовані стіни знесли, спорудили притвор і розширили вівтарну частину. Над купольною частиною фахівці працювали близько двох років.
Скульптура Святого Миколая Чудотворця
Скульптура Святого Миколая Чудотворця покровителя міста Миколаєва, відкрита в Каштановому сквері в 2005 р. в ознаменування 216-річчя міста. Св. Миколай Угодник здавна вважається покровителем мореплавців, який оберігає їх кораблі в далеких походах. Пам'ятник Чудотворцю виготовлений з сіро-блакитного мармуру (архітектори А. Павлов і А. Бондар, скульптор І. Булавицький), створювався 1,5 року. Каштановий сквер - одне з найулюбленіших місць відпочинку жителів Миколаєва. Біля входу в сквер встановлені мармурові скульптури левів, що стояли біля входу до будинку сім’ї Аркасів по вул. Соборній, 2 (зараз – Каштановий сквер).
Парк Перемоги
Парк закладено в 1945 році на честь Перемоги над гітлерівською Німеччиною. Парк розтягнувся уздовж Київського шосе (проспект Героїв Сталінграда) на правому березі Інгулу і зайняв площу близько 60 гектарів, він є однією з визначних пам'яток Миколаєва, найбільший у місті. У парку проводяться театралізовані свята, святкові гуляння, спортивні змагання, танцювальні вечори та концерти, які перетворили парк в центр культурного життя міста. Ця територія стала справжньою рекреаційною та найпопулярнішою зоною відпочинку городян.
Парк«Народний сад»
Територія, на якій планувалося розбити сад для народних гулянь, одна з найбільш «стародавніх» в місті. У 20-ті роки ХIХ століття тут була Військова площа, що межує з офіцерськими будинками і казармами. Згодом на площі виник облаштований ринок, який успадкував назву «Військовий». Наприкінці ХIХ століття це місце позначалося на карті міста топонімом «Площа Військового ринку».
Військовий ринок на початку ХХ століття перестав бути ринком. На місці торгових рядів з'явилися численні трактири. За збереженими рапортами наглядача тут відбувалися бійки з різаниною і вбивствами, збувалося крадене добро, а майстрові пропивали свою заплатню. Район був головним болем поліції і небезпечним для обивателів. Саме на місці цієї «п'яної калюжі» виник перший міський сад тверезості. У 1903 році тут закрили всі питні заклади і знесли старі будови торгових рядів.
Комітет тверезості пильно стежив за ходом будівельних робіт. Майбутній сад був розбитий радіальними алеями на зелені зони, які сегментами виходили на центральну алею. Лавки для відпочинку і тінисті альтанки розташувалися на головній прогулянковій доріжці від входу до оркестрового майданчика.
Перший міський сад тверезості мав унікальну флору. До 1910 року народний сад тверезості № 1 знайшов популярність серед городян. Він став місцем сімейного відпочинку представників усіх станів. Оркестр 58-го Празького піхотного полку, розквартированого в Миколаєві, грав тут увечері по четвергах і суботах.
Флотський бульвар
Флотський бульвар - колишній Морський - заснований на місці старого звалища адміралом А.С. Грейгом. Простягнувся бульвар над Воєнною гаванню вздовж берега річки Інгул, від Адміральського будинку (будинок командувача Чорноморським флотом) до Адміралтейської стіни.
Відкрито бульвар у 1826 році, назва «Морський» пов'язане з видом, що з нього відкривався - Адміралтейство, Військова гавань і ряд інших військово-морських об'єктів. Також з бульвару можна помилуватися Бузьким лиманом, провідним до Чорного моря. Після війни до ювілею адмірала С.О. Макарова з "Морського бульвару" був перейменований в "Бульвар Макарова", а пізніше - під Флотський, як історичне нагадування про міцний зв'язкок міста з Чорноморським флотом.
Флотський бульвар є своєрідним історичним музеєм міста корабелів. Дві стели, встановлені на бульварі, розповідають про розвиток кораблебудування на півдні нашої країни і Героїв Радянського Союзу та Соціалістичної Праці - жителях Миколаєва. Атрибути-символи історії міста (корабельна гармата, світильники з якорями, якір) надають бульвару своєрідний вигляд.
Флотський бульвар імені адмірала Макарова радує городян вже багато років. Найулюбленіше місце відпочинку і прогулянок в будь-який час доби і в будь-яку погоду з моменту заснування. У народі називається БАМ. З висоти добре видно нижню набережну та Інгульський міст, що з'єднує центральну частину міста з мікрорайонами Соляні і Північний.
У Центрі бульвару стоїть пам'ятник адміралу Макарову, який народився в Миколаєві і прославив наше місто.
Поруч з пам'ятником знаходяться шаховий клуб і старовинна альтанка, які є ровесниками бульвару. Навпроти шахового клубу стоїть пам'ятний знак у вигляді куба, виготовлений з високоміцного сплаву металів, на ньому зображені відомі кораблі, побудовані на верфях міста.
Сам бульвар і нижня набережна поєднуються трьома сходами. На бульварі є ще два пам'ятника - одному із засновників Миколаєва М.Л. Фалєєву і православний кам'яний хрест на честь 2000-річчя Різдва Христового.
Міський парк культури та відпочинку "Ліски"
Розташований цей парк в районі міста Миколаєва з такою ж назвою. Парк має статус пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Цікавою є назва парку, вона пов'язана з тим, що раніше до створення парку, на цьому місці росло багато дерев і чагарників, які були зібрані в окремі групи і створювали враження маленьких лісочків.
А перша згадка «лісочків» за архівними даними датована ще у 1790 році в листі полковника Фалєєва до князя Потьомкіна. Там йшлося про те, що «волосіні» займають 833 десятин землі і це 35 гаїв, що складаються з диких дерев.
Перед революцією волосіні були місцем проведення масових маївок трудящих міста, які збиралися тут після перемоги Жовтня. Сьогодні про це нагадує пам'ятник майовщикам, встановлений у парку «Ліски».
Колосальної шкоди волосінням завдали дві світові війни. Під час громадянської війни майже всі дерева в парку були вирубані, за винятком небагатьох.
У повоєнні роки почалося відродження парку. У п'ятдесяті – поч. шістдесятих років ця територія була великою (більше 90 гектарів) зеленою зоною без чітких меж і статусу.
Сьогодні поверхня тераси парку досить рівна з невеликим ухилом з півночі на південь і в напрямку до річки Південний Буг. Південна частина парку зайнята озером. Парк «Ліски» - це прекрасне місце відпочинку городян, які із задоволенням прогулюються по алеях, дихаючи свіжим сосновим повітрям.
Миколаївський зоопарк
Миколаївський зоопарк - один з найкращих і знаних зоопарків. Історія зоопарку бере початок від 26 квітня 1901 року, коли міський голова Микола Леонтович заснував свою приватну колекцію.
До 1925 року розташовувався в будинку Леонтовича на вулиці Адміральській (на місці нинішньої облдержадміністрації). З 1978 року перенесений на нове місце поряд з Центральним автовокзалом. На поточний час займає територію в 23 га.
З 1988 року в зоопарку існує музей його історії. Матеріали для створення почали збирати ще на початку 1980-х. У музеї представлені документи, фотографії, особисті речі Миколи Леонтовича, Федора Нічикова, спогади співробітників, колекція черепів і чучел тварин, що колись жили в зоопарку, колекція яєць, картоплани і путівники інших зоопарків.
На даний час у зоопарку існує колекція, яка налічує 2800 тварин 377 видів, з них близько 80 видів, занесених у Міжнародну Червону книгу, більше ніж 400 видів рослин. Це найбільша колекція в Україні.
У 1978 році на площі перед зоопарком була встановлена скульптура «Мауглі і Багіра», що стала емблемою зоопарку. Автором є Інна Юріївна Макушина.
13 січня 2001 року урочисто було піднято прапор зоопарку — перший прапор серед зоопарків СНД. Перед підняттям прапор був освячений архієпископом Миколаївським і Вознесенським, владикою Пітірімом.
У 1993 році першим серед зоопарків України Миколаївський зоопарк прийнятий в Європейську Асоціацію Зоопарків і Акваріумів. Бере участь у 18 Європейських програмах розведення рідкісних видів, входить в Євро-Азійську Регіональну Асоціацію Зоопарків і Акваріумів, у Міжнародну Систему Обліку Тварин. У травні 2003 року Миколаївський зоопарк першим із зоопарків України був прийнятий у Всесвітню асоціацію зоопарків і акваріумів.
Адреса: м Миколаїв, пл. Миколи Леонтовича, 1
Телефон: (0512) 24-63-77, (0512) 55-60-45.
«Дикий Сад» - унікальне античне городище
Дикий Сад – місцевість в Миколаєві у Центральному районі міста, вздовж річки Інгул, між сучасними вулицями Адміральською (найдальша локація), Набережною, Пушкінською та Артилерійською. Колишнє місто кімерійців (Білозерська культура).
Стародавнє городище "Дикий сад" - залишки кімерійського поселення XII ст. до н.е. Городище відкрив археолог Ф. Камінський в 1927 р., регулярні археологічні дослідження ведуться з 1990 р. Однією з перших знахідок став бронзовий казан. Далі були виявлені уламки керамічного посуду, знаряддя праці, кістки тварин - ці знахідки представлені в краєзнавчому музеї. Розчищені фундаменти стін стародавніх приміщень, залишки двох кам'яних мостів, храмове приміщення сонцепоклонників. У північній частині розкопаний фрагмент оборонної стіни і сторожової вежі. Деякі дослідники вважають це поселення протодержавою. Планується створення музейного комплексу "Городище" Дикий сад".
Миколаївська обсерваторія
Миколаївська обсерваторія була заснована Олексієм Самуїловичем Крейгом у 1821 році як морська. Вона забезпечувала Чорноморський флот морехідними картами. Тут штурманів навчали астрономічним методам орієнтування, виконували настройку навігаційних приладів.
Побудована обсерваторія за проектом головного архітектора Чорноморського адміралтейства Федора Івановича Вунша. Майданчик для зведення будівлі вибрали на піднесеному місці, яке і зараз називається "Спаським курганом". При вирівнюванні землі під будівництво, там були знайдені залишки будівель, можливо, залишилися з часів колонізації краю греками.
У єдиний історико-архітектурний астрономічний ансамбль входить територія обсерваторії площею 7,1 га: головна будівля обсерваторії, старі і сучасні астрономічні павільйони, споруди наукового і господарського призначення, парковий ландшафт і чавунна лита огорожа.
У музеї обсерваторії зберігаються унікальні старовинні астрономічні прилади та інструменти - меридіанне коло і переносний вертикальний круг фірми Репсольда, колекція астрономічних годинників XVIII-XIX ст., астрономічні книги XVII-XIX ст. та понад 80 інших експонатів.
З дня заснування обсерваторії тут велися наукові роботи астрономічного характеру: складалися зоряні карти і каталоги, визначалися координати комет і планет. У 2001 році серед імен малих планет з'явилася планета номер 8141 Nikolaev, названа на честь нашого міста.
У 2002 році обсерваторії присвоєно статус Науково-дослідного інституту.
Будучи історичним і науковим надбанням України, Миколаївська Астрономічна обсерваторія не має аналогів у нашій країні. У світі її можна порівняти тільки з Королівською обсерваторією у Великобританії і Морською Обсерваторією США.
У квітні 2007 року Миколаївська астрономічна обсерваторія отримала офіційне повідомлення Національної комісії України у справах ЮНЕСКО про включення її до списку світової спадщини.
На даний час в обсерваторії ведуться роботи в області динаміки тіл Сонячної системи, дослідження навколоземного простору, створення каталогів положень зірок, інформаційної підтримки астрономічних досліджень і астрономічного приладобудування, а також не припиняє роботу і продовжує служити справі - морській навігації і дослідженням космосу, і є «берегинею точного часу».
Адреса: м Миколаїв, вул. Обсерваторна 1/4, 1
Телефон: (0512) 47-70-14.
Миколаївський яхт-клуб
Миколаївський яхт-клуб - прибережна зона відпочинку в північно-західній частині міста на річці Південний Буг. Найстаріший в Україні яхт-клуб заснований в Миколаєві в 1887 р. з ініціативи ад'ютанта Головного командира Чорноморського флоту і портів Є. Голікова, історика М. Аркаса, вченого В. Рюміна. Для його створення було виділено прибережну ділянку у Спаську - передмісті Миколаєва, де в той час знаходився палац князя Г. Потьомкіна (не зберігся) і Турецький (Султанський) фонтан (1792, відреставрований в 1926 р.). У 1904 р. відбулося урочисте відкриття нового кам'яного будинку Миколаївського яхт-клубу, спорудженого за проектом миколаївського архітектора, члена яхт-клубу Л. Роде. Ця будівля збереглася до наших днів. На набережній в 2009 р. встановлено пам'ятник Г. Потьомкіну.
З 60-х до початку 80-х років минулого століття яхт-клуб пережив період небувалого спортивного підйому. Гучні перемоги миколаївських спортсменів на міжнародних змаганнях, кругосвітня подорож миколаївського яхтсмена Бориса Немирова сприяли популярності парусного спорту і уславленню міста Миколаєва.
Ось уже багато років поспіль яхтсмени зі всієї України прибувають до Миколаєва, щоб взяти участь у щорічній екологічній парусній регаті імені Сергія Шаповалова.
Спаський спуск - це ще один район старого міста багатий на пам'ятки. З моменту заснування Миколаєва сам князь Потьомкін облюбував тінистий дубовий гай над лиманом річок Інгул і Південний Буг для своєї літньої резиденції і побудував красивий літній палац, який проіснував до середини 20 -го століття.
Сьогодні на місці цього палацу стоїть сучасне кафе і в центрі - пам'ятник князю Потьомкіну.
У 1789-му році князь Г.О. Потьомкін відібрав ці землі в казну для зведення тут нової верфі і повелів ордером від 1789 року "Фаберову дачу іменувати Спаське". З тих пір на планах, картах і офіційних документах місцевість іменувалася Спаським урочищем, а в народі Спаське або Спаськ. У цій місцевості, в Спаській балці, перебувало кілька природних джерел (Спаські джерела) з прісною водою, які довгий час постачали воду у прилеглі будівлі і споруди. Турецький фонтан був одним з фонтанів старовинного водного джерела, від якого забезпечувався Потьомкінський палац. Він зберігся до наших днів як пам'ятник в яхт-клубі.
У наш час Спаські джерела вичерпалися, хоча були спроби провести від них водопровід, а невдалий проект проведення води в місто в ХІХ столітті, поклав початок назвою цілого району міста "Сухий Фонтан". В околицях Спаська знаходився найвищий пагорб на Миколаївському півострові, який отримав назву Спаський пагорб або курган. На пагорбі була споруджена Морська астрономічна обсерваторія, вежа Морського оптичного телеграфу (сьогодні її вже немає), Шуховська водонапірна вежа.
З першої половини ХІХ століття Спаське урочище стало "розпадатися" на ряд господарських та адміністративних ділянок: урочище Сухий фонтан, Спаську верф, дачні ділянки для знаті, Cпаські казарми, річковий яхт-клуб та ін.
У 1826-28 роках було закладено Спаське адміралтейство для будівництва з підряду судів, на ньому було збудовано велику кількість кораблів, а в 1880-му році Спаське адміралтейство перетворилося в пароплавну верф комерційного радника Кундишева-Володіна. Після його банкрутства тут з'явилися міська та річкова пристані. Сьогодні це річковий вокзал.
Невелика трикутна площа, що утворилася при перетині вулиць Нікольської і Таврійської, стала носити назву Спаська (на даний час це Шевченківський сквер, в якому розташовано пам'ятник Т.Г. Шевченку).
Як і раніше, яхт-клуб – це місце відпочинку городян, і центр вітрильного та водного спорту Миколаєва. Тут швартуються дрібні і великі яхти, звідси вони виходять у плавання. Перша українська яхта «Ікар», яка здійснила кругосвітню подорож, також йшла звідси і повернулася сюди ж, уславивши м. Миколаїв.
У цьому ж районі в 60-70-ті роки побудували Миколаївський міський стадіон, який став центром спортивного життя міста, а головне, популярного футболу. У пам'ять про заслуги миколаївських футболістів вдячні вболівальники в 2008-му році поставили пам'ятник, який прикрашає центральну алею проспекту Центральний напроти центрального входу до стадіону.
Закінчується колишнє Спаське урочище спортивними базами, санаторіями - профілакторіями, базою футболістів, готелем.
Дитяче містечко "Казка"
Дитяче містечко «Казка» - це невеликий парк загальною площею 2,5 га, відкриття якого відбулося 19 травня 1982 року, це у своєму роді унікальний парк, побудований методом народного будівництва за участю будівельників, художників, скульпторів, монументалістів. Дитяче містечко - це не тільки музей всіх видів художнього та декоративно - прикладного мистецтва, це ще й дендропарк з екзотичними рослинами (тюльпанове дерево, павловнія, гінго, айлант, біота, будлея, вейгела, гібіскус, дейція, піроканти, дрік і багато інших).
Кожна споруда в містечку несе в собі риси певного казкового сюжету. Унікальні архітектурні об'єкти, виконані в металі, дереві, камені, з використанням карбування і мозаїки, скульптури і живопису, різьблення, кування й інших видів художнього оформлення, викликають захоплення жителів і гостей міста.
Дитяче містечко «Казка» - це єдиний в Україні культурно - ігровий комплекс, в якому втілена ідея цілеспрямованої роботи по всебічному вихованню та розвитку підростаючого покоління. Як і все нове і цікаве, «Казка» залучила людей творчих, які люблять і розуміють дітей. Різноманітні свята, конкурси та фестивалі різних рівнів, і просто ігрові програми збирають велику кількість учасників. Подивитися на диво - містечко приїжджають гості з різних країн світу, а також з усіх куточків України.
Бюджетна установа «Культурно - ігровий комплекс« Дитяче містечко «Казка» в 2009 році був визнаний одним з «7 чудес Миколаєва».
У святкові дні на всіх майданчиках містечка проходять театралізовані свята, концертні, ігрові, спортивні програми, фестивалі, виставки дитячої творчості, конкурси дитячих малюнків на асфальті.
У будь-яку пору року дитяче містечко «Казка» являє собою захоплююче видовище. Взимку, коли сніговий покрив вкриває всі доріжки і дерева - містечко стає по-справжньому казковим.
"Казка" - це дитинство і пам'ять не одного покоління миколаївців.
Адреса: м. Миколаїв, вул. Декабристів, 38-А.
Водолікарня доктора Кенігсберга
На замовлення невропатолога Кенігсберга в 1901 році місто Миколаїв отримує розкішну і корисну пам'ятку - водолікарню. Зроблена вона у мавританському стилі за проектом одеського інженера Рейхенберга під керівництвом міського архітектора Штукенберга, вони створили пишність, якою захоплювалось не одне покоління миколаївців та гостей міста. В інтер'єрах застосовували дерево, ліпнину, технічні новинки початку ХХ століття.
Протягом 60-80 років лікарня була методичним центром надання кваліфікованої фізіотерапевтичної та методичної допомоги, міської та сільської охорони здоров'я. Тут діяли кабінети: лікувальної фізкультури, функціональної діагностики, зубний кабінет і відділення субаквальних ванн, що дозволяло щодня приймати 450-500 хворих. Тоді ж її перейменували в обласну фізіотерапевтичну лікарню.
З 1978 р. лікарня носить звання «Установа високої медичної культури». Протягом 100 років існування Миколаївської водолікарні - змінювалися її назви, а суть залишалася та ж - повертати здоров'я людям.
Адреса: м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 27,
Телефон: (0512) 37-81-79.
Миколаївський державний обласний театр ляльок
Біографія лялькового театру в Миколаєві розпочалася в 1970 році, тоді новостворений театр очолювали: Б.Л. Оселедчик (головний режисер) і А. П. Цуканов (головний художник). Першу прем'єрну п'єсу С. Когана і С. Єфремова «Повсталі джунглі» глядачі змогли побачити в листопаді 1971 року. У період становлення і розвитку театру ляльок його репертуар складався в основному з відомих класичних творів, поставлених у класичному стилі з використанням яскравих, казкових декорацій. Незважаючи на те, що в колективі театру на той момент були відсутні професійні актори-лялькарі, маленькі глядачі із захопленням приймали цікаві вистави.
Наприкінці першого десятиліття творчої діяльності театр вирішив звернутися також і до дорослої аудиторії. Прем'єра вистави «Дон Жуан 20 століття» стала значною подією в культурному житті Миколаєва, а квитки на виставу були розкуплені за місяць до дати прем'єри. Першим творчим успіхом театру можна вважати отримання диплома першого ступеня на Всесоюзному фестивалі лялькових театрів. Такою нагородою був відзначений спектакль «Руслан і Людмила», в якому театр на загальний подив використовував 94 ляльки.
Адреса: м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 53,
Телефон: (0512) 37-81-79
Миколаївський академічний український театр драми та музичної комедії
Біографія Миколаївського академічного українського театру драми та музичної комедії розпочалася 1 листопада 1927 року зі створення Театру юного глядача.
Хрещеним батьком театру, куратором та педагогами стали народні артисти Радянського Союзу: легенда московського малого театру О. Яблочкіна, видатний актор МХАТу М. Плотников, учениця та сподвижниця видатного українського театрального діяча Леся Курбаса Софія Мануйлович, брати Роберт та Рафаїл Адельгейми. У серпні 1959 року було об’єднано трупи Миколаївського державного театру юного глядача та Миколаївського пересувного українського театру ім. Т.Г. Шевченка в один колектив – Миколаївський обласний український музично-драматичний театр.
У 1980 році театру присвоїли новий статус – Миколаївський український театр драми та музичної комедії. Зірковий час для театру настав у вересні 2001 року, коли йому було присвоєно звання академічного.
Адреса: м. Миколаїв, вул. Дунаєва, 59,
Телефон: (0512) 47-92-22.
Миколаївський художній академічний російський драматичний театр
У 1881 році міщанин Монте збудував за проектом архітектора Т. К. Брусніцького театр, який виходив фасадом на Різдвяну вулицю (вулицю Лягіна), а глухою стіною - на Адміральську. Зал був розрахований на 900 осіб. Глядачі розміщувалися в 350 кріслах партеру, а також в 39 ложах бенуара і бельетажу.
У 1894 році Карл Монте продав театр Якову Шефферу, який перепланував будівлю.
На сцені театру в різний час виступали такі діячі театральної культури, як Віра Комісаржевська і Марія Савіна, Павло Орленев і Мамонт Дальський, Федір Шаляпін, Леонід Собінов, Всеволод Мейєрхольд, Марко Кропивницький і Панас Саксаганський.
У серпні 1896 року в театрі відбувся перший в Миколаєві сеанс кіно.
У 1939 році театру було присвоєно ім'я льотчика В. П. Чкалова (це найменування театр носив до 1994 року).
Адреса: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 25,Телефон: (0512) 37-21-66.Посилання на мапу
Кінотеатр «Батьківщина» центральний кінотеатр міста
У найстарішого з сучасних кінотеатрів багата історія, яка починається задовго до 1963 року, коли відкрився великий екран. Вона бере свій початок з 1913-го року, прізвиська "червоний дім" та прізвища Лебедєв. За свої півстоліття один з кращих кінотеатрів у республіці кілька разів переживав періоди занепаду, але незабаром наполегливо відроджувався.
Глядацький зал відремонтований, у ньому - м'які іспанські крісла. Їх, до речі, стало менше - 478, а не 700, як раніше, зате з'явилася vip-зона (дивани), самі крісла тепер широкі і зручні, збільшилося місця для проходу.
Адреса: м. Миколаїв, вул. Московська, 9,
Телефон: (0512) 37-32-91.
Кінотеатр Піонер
Розташований в історичному центрі міста Миколаєва. Він відкрився в 2003 році. Для глядачів працюють два зали, де можна приємно провести час з сім'єю і друзями.
Адреса: м. Миколаїв, вул. Декабристів, 21,
Телефон: (0512) 36-10-52, 50-03-72.
Миколаївський річковий порт
Адреса: м. Миколаїв, вул. Проектна, 1.
Варварівський міст
Вперше наплавний міст через Південний Бугу Миколаєві був побудований в 1827 році. Вочевидь дані про нього не збереглися. Замість нього в 1856 році було побудовано новий міст, що проіснував до Другої світової війни. Його наплавна частина складалася з ялинових колод, по яких були укладені прогони й настил. До берегів примикали дерев'яні палі естакади. З лівого берега частина річки пересипалась земляною дамбою між кам'яними підпірними стінками. Рівень проїзду не перевищував одного метра над водою. Наплавну частину мосту кріпили ланцюгами перетином від 22 до 50 міліметрів до якорів. Довжина мосту становила близько 1 кілометра, ширина проїжджої частини — 6,25 метра.
Після війни міст був відновлений на колишньому місці в колишньому вигляді. По мосту здійснювався односторонній рух з обмеженням ваги екіпажів до 8 тонн і швидкості до 5 км/год. Для пропуску річкового і морського судноплавства щоденно проводилося до 5 розведень тривалістю до 1 години. У зимові місяці, майже щорічно, міст руйнувався штормами і льодом, що припиняло рух на тиждень і більше.
У 1957 році будівництво нового мосту було доручено «Мостопоезду № 444» тресту «Мостострой № 1» (зараз це «Мостоотряд № 73» — один з підрозділів ВАТ «Мостобуд») під керівництвом лауреата Ленінської премії Льва Георгійовича Карелі за проектом інституту «Киевгипротранс».
У спорудженні Варварівського мосту взяли участь працівники Чорноморського суднобудівного заводу, заводу підйомно-транспортного обладнання, заводу ЗБВ та інших миколаївських підприємств.
Рух мостом було відкрито 18 липня 1964 року, а 27 серпня він був зданий Державній комісії.
З липня по жовтень 1991 року проводилася заміна металоконструкцій ортотропної плити розвідного прольоту та асфальтобетонного покриття.
У 2001—2004 роках проводилися роботи з ремонту проїжджої частини мосту.
У 2008 році проектний інститут «Київсоюзшляхпроект» опублікував висновок, в якому обгрунтовано необхідність термінового ремонту мосту і розписані ті дії, які необхідно здійснити з його реконструкції.
Станом на 1964 рік це був найбільший автодорожній міст в СРСР.
Будівництво мосту через річку Південний Буг включено до списку об'єктів показового будівництва Мінтрансбуду СРСР. Досвід будівництва враховувався при будівництві найбільшого на той час в Європі мосту через річку Волгу в Саратові та на будівництві мосту метро в Києві.
Довжина мосту через Південний Буг — 750,7 метрів. Загальна довжина разом з насипною частиною становить близько 2 кілометрів.
Інгульський міст
Перший міст через Інгул збудовано у 1792—95 роках як наплавний, прокладений на понтонах.
Новий Інгульський міст побудовано протягом 1974 – 1980 років. Це розвідний міст через річку Інгул, призначений для пропуску суден з суднобудівного заводу імені 61 комунара. Довжина мосту 422 метри, ширина – 18,5 метра (чотири автодорожні смуги, два тротуари завширшки 2,25 метра). Розвідна частина – 76,25 метра. Розвідний прогін забезпечив проходження габариту завдовжки 55 метрів, заввишки 60 метрів.
Спроектовано міст проектними інститутами Ленпромбудміст і київською філією Союздорпроекту. Збудовано Мостопоїздом №444 Мостобуду № 1 (зараз— Мостозагін № 73).
Унікальність Інгульського мосту – це найбільша в Європі підйомна частина. Як ви вже знаєте, міст розвідний, а це вимагає постійної уваги. У порядку повинні знаходитись усі механізми, що «піднімають» частину мосту, щоб дати можливість пройти крупним суднам. Тому найголовніше для мосту – міцні і надійні опори, які його «тримають».
Мабуть, чи не кожен мешканець Миколаєва знає понтонний пішохідний міст через річку Інгул. Ним щоденно користується не одна тисяча людей. Збудований близько 40 років тому, міст продовжує функціонувати.
Історія деяких вулиць Миколаєва
Перша спроба присвоїти офіційні назви вулицям була зроблена в 1822 році. Міський поліцмейстер Павло Федоров розробив проект назв основних вулиць Миколаєва. Згідно з проектом були запропоновані назви тринадцяти поздовжнім вулицям, які йшли із заходу на схід Миколаївського півострова, і семи поперечним. Головний командир Чорноморського флоту і портів, військовий губернатор Миколаєва і Севастополя віце-адмірал О. С. Грейг не затвердив цей проект. Найімовірніше, він не побачив у ньому тих назв, які б відображали головний дух Миколаєва як центру суднобудування і флоту.
Перші офіційні назви вулиці Миколаєва отримали 1835 року, коли місту вже було 46 років. Новий поліцмейстер Григорій Автономов, вивчивши проект назв вулиць свого попередника, змінивши та доповнивши його, вніс на розгляд М. П. Лазареву, який на той час змінив на посту О. С. Грейга. Цей проект був більш продуманим і повним, він охопив всі частини міста, аж до Східної Слободки. У проекті було багато назв, пов’язаних з кораблебудуванням і флотом. Цей проект був затверджений Михайлом Лазаревим і царем Миколою I. Генеральний план розділив місто на три частини: «Городова частина» – від вулиці Артилерійської до Садової, «Адміралтейська частина» – від Садової до 6-ї Слобідської вулиці, «Херсонська слободка» – від 1-ї до 10-ї Військової вулиці.
У дореволюційному Миколаєві вулиці називалися за ознаками: звідки, куди або мимо чого вони проходять. При цьому визначальною ознакою приймалися найхарактерніші, найважливіші або найпримітніші об'єкти.
Часто назви вулицям давалися за об'єктами, яких на цей момент вже не було, і вулиця таким чином служила своєрідною пам'ятною сторінкою в книзі історії міста. Назви деяких вулиць відображали стан і соціальну належність проживаючих тут городян: Купецька, Міщанська, Німецька. Деякі вулиці названі іменами церков, які знаходилися на них: Соборна, Різдвяна.
Багато вулиць Миколаєва носили назви, пов'язані з морем та флотом, і хоча деякі назви вулиць і не звучать «по-морському», але все таки їх імена пов'язані з Морським відомством, з його адміністративними будинками та іншими об'єктами: Адміральська, Артилерійська, Аптекарська, Велика Морська, Військові, Госпітальна, Інженерна, Кур'єрська, Мала Морська, Молдавська, Одеська, Острожна, Севастопольська, Спаська, Херсонська.
Дуже часто назви вулиць пов'язували з професіями жителів міста, а в Миколаєві ці назви мали подвійну природу: вони не тільки професійні, але ще й флотські, тобто назви пов'язані з кораблебудівними професіями: Конопатна, Кузнецька, Мельнична, Купорна, Столярна, Майстерська, Плотницька, Заводська.
Проспект Центральний – головна магістраль Миколаєва
На даний час це найширша магістраль міста. Протяжність проспекту - близько восьми кілометрів, він перетинає майже все місто з заходу на схід. Нині проспект забудований сучасними житловими кварталами, проте на деяких ділянках досі залишаються одноповерхові будинки, як наприклад, на парній стороні проспекту між вулицею 6 Слобідською і Богоявленським проспектом.
Магістраль добре озеленена. Із зовнішнього боку її обрамляють ряди тополь, дві смуги газонів, посеред - прогулянкова алея, яка у перетині з поперечними вулицями прикрашена квітниками і розаріями.
У 1822 році поліцмейстер Павло Федоров запропонував назву Херсонська вулиця, яку було офіційно затверджено тільки в 1835 році. Вулиця починалася від Спаського пагорба і виводила до виїзду з міста, на Херсонську дорогу. Тобто, якщо нею проїхати прямо на схід, можна потрапити в сусідній обласний центр —місто Херсон. Вона була забудована одноповерховими будинками, вимощена бруківкою.
У 1830-і роки на Херсонській вулиці розташовувався Воловий двір Морського відомства і Старий редут - залишки земляної фортеці, що існувала ще до заснування Миколаєва. На початку вулиці знаходилася Симеона-Агрипинська церква, побудована в 1869 році.
Наприкінці XIX століття на Херсонській вулиці була побудована фабрика сільськогосподарських знарядь, що належала братам Донським - одне з перших великих капіталістичних підприємств у місті.
У 1920-і роки вулиця була перейменована в Першотравневу - на честь міжнародного дня солідарності трудящих.
До 90-річчя з дня народження Леніна в 1960 році вулицю перейменували на проспект Леніна (Центральний просп).
У 1970-і роки проспект продовжили в бік мікрорайону «Ліски».
Вулиця Соборна – головна пішохідна вулиця Миколаєва
Вулиця Соборна – поперечна вулиця в Городовій частині старого Миколаєва. Перша назва вулиці «Єлисаветградська» запропонована П.І.Федоровим у 1822 році, але не затверджена віце-адміралом О.С. Грейгом. Назву було запропоновано так, оскільки вулиця вела до Інгульського мосту, через Інгульський узвіз, а від мосту починалася Єлисаветградська дорога. Поліцмейстер Г.Г. Автономов 1835 року запропонував назву «Соборна». Ця назва пов'язана з тим, що початок цієї вулиці знаходився поряд з Адміралтейським собором Св. Григорія Великої Вірменії. Згодом, у другій половині XIX ст., вулицю продовжено на південь до Каботажного спуску, повз Вавілову дачу. З кінця XIX ст. Соборна стала головною вулицею міста, його торговим центром. На ній було збудовано будівлі Міського і Дворянського зібрань, чудові готелі, великі магазини, друкарні, ресторани, Гостиний ряд. Старожили говорили, що по Соборній навіть середнім чинам не дозволялося прогулюватися.
Після вбивства Олександра II на розі Соборної та Херсонської була встановлена каплиця, а Соборну перейменовано на Олександрівську вулицю. Але перейменування не було затверджене. 1897 року в місті було відкрито дві лінії кінної залізниці, що проходили частково Соборною.
У 1914 році по цих лініях було пущено трамвай,
а на перетині Соборної і Херсонської побудована трамвайна підстанція в стилі класичного модерну, що збереглася до нашого часу.
У післявоєнні роки трамвайні колії зняли, а будівлю переобладнали, зберігши архітектуру.
1915 року Соборну все-таки було перейменовано на Олександрівську. Проте після Лютневої революції їй повернули назву Соборна. У радянські часи, у 20-х роках ХХ століття, вулицю перейменовано на Радянську - на честь Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.
Після спорудження Палацу суднобудівників Радянську було урізано. Зараз вулиця Соборна є центральною вулицею міста Миколаєва і найдовшою пішохідною вулицею України. Від площі Соборної до пр. Центрального заборонено рух транспорту.Це улюблене місце відпочинку, прогулянок, зустрічей городян та гостей міста. Тут розташована величезна кількість торгових центрів, кафе і ресторанів Миколаєва, а давні будови успішно зживаються з новими. Та скільки б не будувалося гігантських супермаркетів, а найпопулярнішим універмагом завжди залишається «Сотка». Напроти «Сотки» в 1989 році, до 200-річчя з дня заснування міста Миколаєва, відкрито монумент «На честь доблесної праці корабелів у місті Миколаєві».
У будинку біля супермаркету «Сотка» з 1984 по 2009 роки проживав покійний мер Володимир Чайка. 5 жовтня 2013 року, до його 65-річчя, встановлено меморіальну дошку з його зображенням.
У самому центрі вулиці розмістився Каштановий сквер. Озеленення парку, зручні лавочки настроюють на хороший відпочинок. Тут завжди відпочиває багато людей похилого віку і в народі його іменують Парком пенсіонерів. 2005 року, до 215-ої річниці міста Миколаєва, у Каштановому сквері відкрито пам’ятник Святому Миколаю-Чудотворцю. Адже наше місто названо на честь Миколи Чудотворця і знаходиться під його заступництвом. Автор пам’ятника скульптор Іван Булавицький.
Вулиця Адміральська
Адміральська вулиця – поздовжня вулиця в Городовій частині старого Миколаєва. Нині вона обмежена із заходу вулицею Артилерійською, а зі сходу – вулицею Набережною. Назва вулиці була запропонована П.І. Федоровим у 1822 році, але не затверджена віце-адміралом О.С. Грейгом, повторно запропонована поліцмейстером Г.Г. Автономовим і затверджена адміралом М.П. Лазаревим у 1835 році. Адміральська вулиця від заснування міста вважалася головною. Назва дана за будинком головного комадира Чорноморського флоту, від якого починалася ця вулиця. Оскільки флотом командував адмірал, то його будинок у народі називали «адміральським будинком». Звідси пішла назва вулиці. На цій вулиці жила міська знать – офіцери морського відомства, урядовці, купці. Тут будували красиві кам'яні двох і триповерхові будинки, адміністративні будівлі, торгові приміщення. Вона була вимощена, озеленена і освітлена найпершою. Це було зроблено за розпорядженням О.С. Грейга. Замощення і озеленення вулиці почалося 1820 року, а 1823 року від будинку головного командира до Штурманського училища, яке знаходилося за будівлею 2-ї жіночої гімназії, було встановлено 22 «фотогенові ліхтарі» на красивих стовпах. Після революції, у 20-і роки, Адміральську було перейменовано у вулицю Карла Маркса. До 175-річного ювілею міста вулиці повернули історичну назву – Адміральська. Сьогодні – це одна з найкрасивіших вулиць Миколаєва, своєрідний музей під відкритим небом.
Одна з перших будівель на вулиці Адміральській – будинок Головного командира Чорноморського флоту, в стилі класицизму.
Його будівництво почалося в 1792 році під наглядом архітектора капітана П.В. Нєйолова. У 1794 році будівництво завершилося. Нові головні командири, які змінювались, не прагнули до будівництва нового будинку, а розширювали і перебудовували існуючий. Йшов час, мінялося призначення будинку. 1973 року Миколаївськими обласними і міськими органами влади було прийнято рішення про створення єдиного в країні музею суднобудування і флоту в колишньому адміральському палаці. Уздовж чавунної огорожі музею, по обидва боки від входу, гордо і велично підносяться бюсти видатних флотоводців, доля яких пов’язана з Миколаєвом: Ф.Ф. Ушакова, М.П. Лазарева, Ф.Ф. Беллінсгаузена, П.С. Нахімова, В.О. Корнілова, Г.І. Бутакова.
Навпроти будинку Головного командира Чорноморського флоту було споруджено комплекс будівель Морського відомства. Тут перебувало Чорноморське гідрографічне депо. Свого часу тут знаходилася перша в місті бібліотека та друкарня, в якій друкувалися праці доктора астронома К.Х. Кнорре, художні твори, потім функціонувало музичне училище. Будівля збереглася до наших днів, зараз у ній знаходиться музична школа № 1 імені М. А. Римського-Корсакова. У школі організовано музей.
Поруч з музеєм знаходяться Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти та обласна середня загальноосвітня санаторна школа-інтернат №4 для дітей, хворих на сколіоз.
На вулиці Адміральській багато цікавих споруд, збудованих у кінці ХІХ століття в стилі псевдоготики, псевдоренесансу чи модерну. До наших днів збереглася, розташована на розі вулиць Фалєєвської та Адміральської, будівля Євангелістсько-лютеранської церкви Христа Спасителя (кірха), побудована в 1848 – 1852 роках за проектом архітектора К. Акройда у псевдоготичному стилі.
На розі вулиць Лягіна і Адміральської будівля Академічного художнього російського драматичного театру зведена 1881 року за проектом інженера Т. К. Брусницького. Між вулицями Лягіна та Соборною – будівля головного Поштамту, побудована вже у 1970 році.
А ось серце вулиці Адміральської – площа Соборна. 2005 року на площі була побудована каплиця Святого Миколая – на честь покровителя міста.
Поряд розташувався сквер і меморіальний комплекс на честь 68 десантників-ольшанців. Меморіал розділений на дві частини – святкову і урочисто-жалобну. У святковій частині споруджено бронзовий пам’ятник 68 героям-десантникам. Автори меморіального комплексу – архітектори Вадим і Ольга Попови. На місці, де раніше був Миколаївський зоопарк знаходиться будівля облдержадміністрації.
Через дорогу у колишньому Будинку політпросвіти розмістився Палац творчості учнів. 27 жовтня 1992 року біля Будинку творчості учнів, на місці колишнього палацу Аркасів, встановлено пам’ятний знак – мідну стелу з барельєфом Миколи Аркаса. Автори монумента – В. Федорук, А. Бондаренко.
На будинку №29 у січні 2012 року було відкрито меморіальну дошку на честь 100-річного ювілею видатного кораблебудівника Анатолія Ганькевича.
Органічно вписалася у фасад будинку меморіальна дошка відомому поету, нашому земляку, Марку Лисянському. Тут колись знаходився Будинок піонерів. На вулиці Адміральській знаходиться гуманітарна гімназія № 2 – колишня жіноча прогімназія, збудована за проектом і під наглядом Є.А.Штукенберга.
Замикає вулицю будівля управління заводу імені 61 комунара – колишнє Адміралтейство. 2007 року, до 218-ої річниці з дня заснування м. Миколаєва, тут встановлено пам'ятник Г. Потьомкіну.
Головні ворота і кам’яна стіна навколо підприємства споруджені в 1842 році архітектором Карлом Акроїдом за вказівкою головного командира Чорноморського флоту і портів, воєнного губернатора Миколаєва і Севастополя М. П. Лазарева. Після завершення реконструкції в 1978 році воротам повернули початковий вигляд. На них встановлені барельєфи міфічних крилатих коней з риб’ячими хвостами. Такі ворота єдині в Україні.
Вулиця Артилерійська
Артилерійська вулиця – найкоротша із поперечних вулиць міста. Вона проходить від рогу Дикого Саду до сучасної вулиці Адмірала Макарова, де впирається у будівлю. Ця вулиця – одна з «молодих» вулиць Городової частини старого Миколаєва. Сформувалася вона 1824 року після забудови на початку вулиці Адміральської, перпендикулярно їй, комплексу будівель – Будинку флагманів і капітанів, нині Будинок офіцерів флоту. Назву вулиці дав поліцмейстер Г.Г. Автономов у 1835 році у зв'язку з тим, що тут починалася дорога, яка вела до морського Артилерійського училища, побудованого в 1820 році на Мисі Порохового Льоху. Тут же, на Артилерійській вулиці, в другій половині ХІХ століття знаходилися Майстерні і Арсенал сухопутної артилерії, які займали великий квартал. Назва вулиці збереглася і сьогодні.
Починається вулиця з Будинку флагманів і командирів, побудованого 1824 року в класичному стилі за розпорядженням О.С. Грейга. Будинок грав роль клубу для офіцерів-моряків і їх сімей, а з часом став називатися зимовим Морським зібранням.
На Артилерійській вулиці мало будівель, які б представляли історико-архітектурний інтерес, але з нею пов'язані імена багатьох відомих учених, флотоводців, архітекторів, композиторів, письменників.
У будинку, розташованому на розі Артилерійської та Нікольської, знаходилася канцелярія та управління Миколаївським ракетним закладом, і там жив його начальник полковник В.В.Нечаєв.
На стіні житлового будинку №11 встановлена меморіальна дошка генерал-лейтенанту Костянтину Івановичу Константинову. Він був ініціатором створення в Миколаєві підприємства по виробництву бойових ракет. У будинку колись знаходилося тимчасове управління завідуючого по виготовленню бойових ракет.
У будинку №13 по вулиці Артилерійській у 1881–1882 роках жив видатний письменник В.М.Гаршин. А з 1904 по 1937 рік в цьому ж будинку жив видатний вчений, інженер і педагог В.В.Рюмін.
2001 року на будівлі №19, в якій зараз знаходиться Миколаївська дирекція банку «Аваль», встановлено меморіальну дошку, з якої проникливо вдивляється у миколаївців Ісак Еммануїлович Бабель, який десятирічним хлопчиськом відчиняв ці масивні двері чоловічого комерційного училища ім. Вітте, де осягав ази науки у 1904 – 1905 роки. Автор меморіальної дошки: скульптор Віктор Макушин.
Вулиця Набережна
Набережна вулиця – поздовжня вулиця в Городовій частині старого Миколаєва, яка проходила берегом річки Інгул. Ось як відміряна ця вулиця в проекті: «від пристані при будинку головного командира до флігелів Штурманського училища», тобто по берегу Інгула. Назва вулиці була запропонована П.І. Федоровим 1822 року, але не затверджена віце-адміралом О.С. Грейгом, повторно запропонована поліцмейстером Г.Г. Автономовим і затверджена адміралом М.П. Лазаревим 1835 року. Назву вулиця отримала за місцевістю, де вона проходила берегом.
Ця вулиця незвичайна – вона практично «одностороння», оскільки будинки на ній розташовані лише по одній стороні. Не дивлячись на відносно велику довжину, вулиця через свою специфіку, майже не має будинків. Та все ж у старі часи це була парадна вулиця, яка відкривала панораму міста при в’їзді з боку Києва та Москви. Взагалі-то це дивна вулиця. Зараз вона починається від сучасної вулиці Пушкінської і губиться відразу за бульваром, ніби «пірнає» вниз і вліво до Інгульського мосту. Далі Набережна продовжується осторонь свого первинного напряму і піднімається уздовж стіни Адміралтейства. Потім разом зі стіною вона робить крутий поворот на право і, упершись в Адміральську вулицю, продовжує її далі уздовж всієї стіни, зливаючись по суті з Адміральською.
У будинку № 5/11 по вулиці Набережній з 1975 по 1993 рік жив видатний вчений кораблебудівник ректор Миколаївського кораблебудівного інституту, професор Михайло Миколайович Александров, про що свідчить меморіальна дошка на будинку. А на будинку №7 встановлено меморіальну дошку Стрельникову Василю Полікарповичу – капітану, командиру ескадрілії 78-го винищувального авіаційного полку 6-ї авіаційної дивізії Військово-повітряних сил Північного флоту.
По вулиці Набережній, 29 знаходяться будівлі колишніх Старофлотських казарм, які побудовані в 1840-1841 роках за проектом архітектора Карла Акройда в стилі пізнього англійського класицизму і сьогодні є пам'ятником архітектури національного значення. Наприкінці січня 2012 року відреставровані «Старофлотські казарми» було прийнято в експлуатацію, і в них розмістився Миколаївський обласний краєзнавчий музей.
Вулиця Велика Морська
Велика Морська – поздовжня вулиця в Городовій частині старого Миколаєва. Це одна з найдовших вулиць старого міста. Вона починається від Бузького бульвару на північному заході, де вона виходить з Варварівського мосту і тягнеться до вулиці 1 Воєнна, впираючись в парк «Народний сад».
Перша назва вулиці «Купецька» – запропонована П.І. Федоровим 1822 року, але не затверджена віце-адміралом О.С. Грейгом, і була пов’язана з торговими рядами для «красного товару», які виходили одним боком на цю вулицю. Назву «Велика Морська» було запропоновано Г.Г. Автономовим 1835 року. У назві відображався зв'язок Миколаєва з морем і Чорноморським флотом. Після революції, у 20-і роки, вулицю перейменовано у «25 Жовтня» – як пам'ять про Велику Жовтневу революцію. Проте після Другої світової війни вулиці повернули історичну назву – Велика Морська.
Визначення «велика» додано до слова «морська», мабуть, у зв'язку з тим, що на цій вулиці жили «великі» морські чини: начальники штабу Чорноморського флоту адмірали О.П. Авінов, С.П. Хрущов, В.О. Корнілов, Г.І. Рогуля та інші. Згодом на цій вулиці був побудований будинок генерал-губернатора Новоросійського краю М.С. Воронцова, а в кінці XIX – початку XX століть – декілька банків.
Сьогодні Велика Морська – одна з найкрасивіших вулиць, де разом з новими будинками, збереглося багато старих будівель, які представляють історико-архітектурний інтерес. У повоєнні роки Велика Морська була продовжена до Бузького лиману, знову вийшла до вод Чорного моря, що повністю завершило значення її назви. Звідси починається новий міст через Бузький лиман, що веде до Одеси і Молдавії.
У будинку № 27 знаходиться Миколаївська обласна лікарня відновного лікування (в минулому водолікарня доктора Кенігсберга). Побудована вона понад 100 років тому, на початку ХХ століття, за проектом одеського інженера І. Рейхенберга під керівництвом міського архітектора Е. Штукенберга, у так званому мавританському стилі.
Велика Морська – це справжній «парад модерну» у всій його різноманітності. Будинок № 47 є пам’ятником архітектури. Ця красива будівля в неокласичному стилі з сильним впливом модерну початку ХХ століття була побудована 1904 року для Другого Російського страхового від вогню товариства. З 1986 року тут знаходиться Художній музей ім. В.В.Верещагіна. Представляє інтерес і будівля ХІХ століття у цегляному стилі на Великій Морській, 92. З травня 1985 року тут знаходиться Миколаївська обласна бібліотека для юнацтва.
Вулиця Наваринська
Наваринська вулиця – одна з найстаріших і найкоротших поперечних вулиць в Городовій частині старого Миколаєва. Вона починається від вулиці Адміральської, воріт будинку Головного командира, а після вулиці Адмірала Макарова, звертаючи від «п'яти кутів», виходить до Пушкінського кільця, де зливається з Пушкінською вулицею. Для першої поперечної вулиці, поліцмейстер П.І. Федоров запропонував назву – Фонтальна вулиця. Назва пов’язана з Фонтаном (джерелом), вода якого подавалась у будинок Головного командира з боку цієї вулиці. Назва не була затверджена генерал-губернатором Миколаєва адміралом О.С. Грейгом.
1835 року поліцмейстер Г.Г. Автономов запропонував замість цієї назви інший варіант – Наваринська вулиця, в пам'ять про розгром турецько-єгипетської ескадри в Наваринській бухті силами з’єднаної англо-русько-французької ескадри 1827 року. На цій вулиці жили учасники Наваринської битви (М.П.Лазарев, П.С.Нахімов, В.О.Корнілов, О.П.Авінов та інші).
Після революції Наваринську вулицю декілька разів перейменовували. У 20-ті роки XX століття вулиці дали ім'я Троцького– на честь популярного на той час політичного і військового діяча. 1928 року після еміграції Л. Троцького вулицю перейменували в Крестінтернівську – на честь Селянського інтернаціоналу. Назва не прижилась. Після розпуску Комінтерну, в 1937 – 1983 роках, вулиця носила ім'я Маяковського – на згадку про російського поета В.В. Маяковського, що відвідав місто Миколаїв у 1914 році. 1983 року вулиці повернуто її першу історичну назву – Наваринська.
На вулиці Наваринській розмістилися ряд установ і організацій. Квартал між вулицями Шевченка і Адмірала Макарова займає пожежна частина з більш, ніж віковою історією. Будівля побудована в «цегляному стилі» модерну.
На розі вулиць Наваринської і Нікольської зберігся будинок з колонами, який називають будинком Дерибаса. 2011 року на цьому будинку, за адресою: Наваринська, 3 встановлена меморіальна дошка з написом, який свідчить, що в цьому будинку в 1792-1794 роках жив відомий російський військовий та державний діяч, адмірал Йосип Дерибас. Меморіальну дошку виготовив скульптор Віктор Макушин. Будинок, який Дерибас побудував для себе в Миколаєві, після від'їзду передав спочатку брату Михайлу, а потім – Морському відомству. Після Дерибасів у ньому жив відомий архітектор Карл Акройд.
На вулиці Наваринській жив Г.М. Ге – культурний і суспільний діяч, брат відомого художника-передвижника М.М. Ге. У творчій спадщині Григорія Миколайовича – ряд п'єс і романів, театральні рецензії, статті в місцеві газети. У 1890 році в Миколаєві була видана його книга «Исторический очерк 100-летнего существования г. Николаева при устье Ингула». На розі Великої Морської і Наваринської жили начальники штабу Черноморского флоту, учасники Наваринської битви. Після вулиці Адмірала Макарова Наваринська повертає під кутом і закінчується довгим кварталом. У середині кварталу, у власному будинку жив перший міський архітектор Л. А. Опацький.
Вулиця Нікольська
Нікольська вулиця – поздовжня вулиця в Городовій частині старого Миколаєва. Це одна з найдовших вулиць старого міста. Вона починається від колишнього Спаського сквера, потім круто повертає на схід і тягнеться до вулиці Садової.
1822 року поліцмейстер П. І. Федоров запропонував назву Грецька вулиця – на ім'я Грецької церкви Святителя Миколи. Назва не була затверджена генерал-губернатором Миколаєва адміралом О.С. Грейгом. 1835 року поліцмейстер Г.Г. Автономов запропонував замість цієї назви інший варіант – Нікольська вулиця, за ім'ям тієї ж церкви, що збереглася до наших днів (нині – Свято-Нікольський собор). Після революції в 1919 році, вулиці дали ім'я Рози Люксембург – видатного діяча німецького, польського і міжнародного робітничого руху. Після відновлення Незалежності України, 1996 року, вулиці повернуто її першу історичну назву – Нікольська.
З часів заснування Миколаєва вона була однією з парадних вулиць морського міста, на якій знаходилися громадські установи і жили багаті городяни. Нікольська своєю назвою пов'язана зі Святим Миколаєм-чудотворцем – покровителем моряків. Ця вулиця одна з найстаріших в місті, на ній багато красивих дореволюційних будівель, які чудом збереглися до наших днів. Сьогодні вулиця Нікольська – частина транспортної артерії Одеського напрямку.
У сквері, на розі вулиць Нікольської і Великої Морської, 2007 року було встановлено бюст видатному політичному діячеві, Герою України В’ячеславу Чорноволу. Автор пам’ятника – скульптор Віктор Макушин, а проект впорядкування скверу розроблений Віктором Москаленком.
У жовтні 2002 року на будинку, де народився Микола Аркас (вул. Нікольська, №13), урочисто відкрито меморіальну дошку. Автор: Юрій Макушин.
На вулиці Нікольській є багато освітніх закладів. За адресою Нікольська, 6 розташована загальноосвітня школа №39.
У красивій будівлі сучасної архітектури, побудованій 1989 року, по вулиці Нікольській, 24, розташувався Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського. 24 вересня 2004 року біля парадного входу університету було урочисто відкрито пам'ятник В.О.
Сухомлинському, чиє ім'я носить університет. Бюст Учителю встановлено на фоні розкритої книги, на сторінках якої – знаменитий вислів В. Сухомлинського: «Серце віддаю дітям». Автори пам'ятника: скульптор А. Борисевич і архітектор О. Попова.
Навпроти університету – Державний вищий навчальний заклад «Миколаївський політехнічний коледж».
У липні 1968 року у сквері біля МНУ ім. В.О. Сухомлинського встановлено бюст Олексію Гмирьову. На лицевій грані пам’ятника напис: «Поэт – революционер Алексей Михайлович Гмырѐв 1887 – 1911». На граніті висічені вірші. Автори: скульптор О.Здіховський, архітектор Є. Теляшова.
За адресою: Нікольська, 34 розташована Перша українська гімназія імені Миколи Аркаса, колишня Маріїнська жіноча гімназія, побудована за проектом архітектора Євгена Штукенберга в 1863 році. Перед гімназією знаходиться сквер з доріжками і фонтаном посередині. Нині сквер має назву Аркасівського.
На розі Нікольської і Фалєєвської вулиць знаходиться витончений будинок Добровольських у стилі модерн. У березні 2004 року в ньому було відкрито Центр дитячої ортопедії та реабілітації для надання реабілітаційної допомоги дітям з проблемами опорно-рухового апарату і неврологічними захворюваннями.
На цьому ж розі розташований Свято-Нікольський собор (раніше – Грецький Свято-Нікольський храм), побудований в 1803 – 1817 роках.
По вулиці Нікольській, 18 жили два брати – Йосип і Олександр Поджіо – майбутні декабристи, про це свідчить меморіальна дошка з написом. У цьому ж будинку жив автор першого в Росії курсу землеробства, засновник школи практичного землеробства в Богоявленську, професор Михайло Ліванов. У будинку № 33 зупинявся і деякий час жив у своїх родичів громадський діяч і вчений Василь Назарович Каразін. За адресою: Нікольська, 46 знаходиться редакція газети «Рідне Прибужжя». У будинку № 62 в 1923-1924 роках жив поет Едуард Багрицький, який працював в газеті «Красный Николаев». У цій же будівлі знаходився один з перших кінотеатрів міста «Северная Пальмира».
Закінчується вулиця Пролетарським сквером. За сквером розташувався Будівельний колледж Київського національного університету будівництва і архітектури. Сам учбовий заклад розташований у стінах старих флотських казарм, побудованих у 1832–1838 роках за проектом англійського архітектора Чарльза Акройда. Перед будівлею 1994 року відбулося урочисте відкриття відновленого пам’ятника матросу Гнату Шевченку.
Вулиця Спаська
Спаська вулиця – поздовжня вулиця в Городовій частині старого Миколаєва. Одна з найдовших вулиць старого міста. Назва вулиці була запропонована П.І. Федоровим у 1822 році, але не була затверджена віце-адміралом О.С. Грейгом, повторно запропонована поліцмейстером Г.Г. Автономовим і затверджена адміралом М.П. Лазаревим у 1835 році.
Назва пов’язана з тим, що ця вулиця біля Бузького лиману круто повертала, майже під прямим кутом, і виходила до Спаського пагорбу, на якому знаходилася астрономічна обсерваторія. А від нього вона йшла до Спаського урочища – заміського парку Морського відомства, в якому розташовувалася будівля Літнього Морського зібрання. Тут судна Чорноморського флоту, які стояли на Спаському рейді, заправлялися водою і провізією. Після революції, в 20-і роки, вулиця була перейменована, на згадку про соратника В.І. Леніна, радянського державного і партійного діяча Я.М. Свердлова, отримавши назву «Свердлова». На жаль, у післявоєнні роки будівля, яку збудовано на крутому повороті вулиці Свердлова, перерізала її на дві нерівні частини, знищивши історичний зв'язок її зі Спаським спуском. Частина вулиці від Обсерваторії до повороту перейменована в Обсерваторну вулицю. У 1996 році вулиці Свердлова повернуто її першу історичну назву – Спаська.
На Спаській вулиці знаходилося багато будинків красивої архітектури – банків, адміністративних будівель, купецьких особняків тощо. Багато з них збереглися і нині прикрашають вулицю.
Дуже насичений красивими будинками квартал між вулицями Наваринською і Пушкінською. Одні з них – будинки купців Ерліха та Авраамова, являють своєрідний міні-ансамбль. Будівлю купця А. І. Еріха, з Меркурієм на башті, побудовано за проектом і під наглядом Є.А.
Штукенберга в стилі модерн. Зараз тут розмістилася Дитяча художня школа. Не поступається їй, нині приватний, «барочний» будинок купця Н.Р. Авраамова.
На вулиці Спаській, 46 знаходяться Дитяча музична школа №2, а на Спаській, 66 – Обласна бібліотека для дітей ім. В. Лягіна.
2002 року на вулиці Спаській було відкрито першу приватну художню галерею в місті для публічного відвідування «На Спаській, 45».
За адресою Спаська, 52 проживав Володимир Андріанов, колишній директор заводу імені 61 комунара. До його 100-річчя, в 2013 році, на цьому будинку було встановлено меморіальну дошку.
Шуховська вежа
Головний конструктор - Володимир Григорович Шухов. Водонапірну башту вирішили встановити на вулиці Кур'єрській. Тут висота над рівнем Південного Бугу складала 48 метрів. Близьке розташування до міських колодязів скоротило довжину магістральних напірних труб і ще більше здешевило весь проект.
Серед переваг водонапірної башти за проектом В.Г. Шухова стало те, що вона мала найбільший резервуар та була абсолютно ізольованою від будь-яких сусідніх споруд, а також зовсім не вимагала опалення. Крім того, вода з різних джерел циркулювала і рівномірно переміщувалась, а рівень води автоматично контролювався на Центральній освітлювальній електричній станції.
Десятиріччями пізніше водонапірна башта залишалась однією з основних споруд Миколаївського водопроводу, забезпечуючи багатотисячне населення міста водою з підземних джерел. Важливо і те, що вона відпрацювала своє і в післяреволюційні роки, і в період фашистської окупації, під час якої вона була зруйнована. Незабаром, після визволення Миколаєва від фашистів, споруда була успішно відновлена силами водоканалтресту. Башта подавала воду городянам аж до середини 1950-х років. Зараз башта не використовується за своїм прямим призначенням, має статус пам'ятника архітектури місцевого значення.
